Історія села Плугів

На мальовничих висотах Подільської височини та Золочівській уголовині розкинулось село Плугів. Це крайня точка Південно-Зіхідної окраїни Східноєвропейської платформи. Село знаходиться на межі геоморфологічних районів Гологори і Вороняки; в кінці крутого уступу Розточчя і Поділля.

Плугів є частиною Мезозойської групи крейдяної системи, лежить в ареалі неогенових вапняків – є центром цементової сировини району – вапняки, пісковики, крейда.

Тут проходить головний Європейський вододіл між басейнами Чорного і Балтійського морів. Ріка Золочівка – притока Західного Бугу, має звивисте русло. Рівень води піднімається навесні, влітку і взимку під час відлиг. Річка Стрипа, яка витікає біля залізничної станції Плугів, несе свої води через Зборів та Бучач до Дністра, а там – у Чорне море. Найвища точка над рівнем моря становить 406 м.

Клімат помірно-континентальний. Середня температура січня – 3.5 Сº, середня температура липня +18 Сº. Вітер південно західний. Опадів за рік випадає 600 – 650 мм. Сніговий покрив нестійкий, часті відлиги, ожеледь на дорогах. Зима тепла, м’яка. Весна настає із запізненням, дуже мінлива. Літо – помірне, тепле. Можливі посухи. Осінь дощова, закінчується снігопадами і першими морозами.

З двох сторін Плугів оточений лісами, де ростуть породи дерев: бук, граб, сосна, дуб, ялина. Прісні води є відомі до глибини 500 м.

Золочівщина вбога на корисні копалини. З неметалевих копалин виступають: крейда, вапняк, глина, пісок. З горючих копалин є буре вугілля і торф.

Село Плугів було засноване в 15 ст. Перше його населення проживало в Глибокій долині біля села Метенів. Воно було невеликим, головним заняттям його було непрохідні болота та густі ліси. Перші поселенці жили на деякій відстані один від одного.

Перша згадка про село Плугів відноситься до 1469 року. Саме тоді пан Свинка показував королівським ревізорам «акт вічного надання». Село звалося тоді Плєхов, а в пізніших актах – Плухів. У 1477, Павло, власник Олеська, позичив у Петровського 60 гривень, зо що віддав йому село Плугів. За ревізією 1515 року село належало Золочівському ключу Львівської землі, на території якого знаходилось 10 ланів землі, заселених селянами, а також ручний млин.

В 1532 р. Станіслав Сєнєнський продав феодалу Андрію Гурці місто Золочів із селами Єлиховичі, лука, Плугів, Підлипці та ін. Феодал Гурка був змушений звільнити мешканців від податків на 14 років, щоб вони могли відбудувати свої садиби, знищені частими війнами, набігами татарів і турків.

В 1598 р. Марко Собеський купив Плугів та багато сіл у Зборовських. Селяни платили йому данину в розмірі 100 польських злотих на Зелені свята, відробляли панщину: косили сіножаті та працювали в полі на жнивах.

В 1643 – 45 рр., населення села, ховаючись від переслідувань і частих нападів татар, шукали собі нові непрохідні місця, так звані закутини і там оселилися. Від чого у частини села залишилася назва Закутини. Так виникла назва Плугівецька та Зелена гора. Плугівець було взято від назви села Плугів. Зелена гора – від прізвища одного із поселенців на цій горі – Зеленого, нащадки якого і зараз живуть на цій же горі.

В 1649 р. село і його околиці були спустошені татарами. В 1649 р. представник села заявив Софії Теофілії Собеській, що через спустошення села не зміг вибрати податків бо люди вимерли.

У 1672 році місто Золочів і навколишні села (у тому числі і Плугів) були захоплені татарами. А в 1675 р. відбулася жорстока битва під Золочевом. Перелякане населення в пошуках безпеки шукало собі притулок в глухих і непрохідних місцях. Внаслідок цього з’явилися хутори села Плугів: Джула та Лісівці. Джула походить від прізвиська одного із поселенців , нащадки Джули і зараз живуть не в Плугові, а на Вороняках.

Село було знищене. Вигляд тодішнього села подорожник Долєрац у своїх «Anegtotes» з 1687 року описує такими словами: «Село по недавнім знищенні татрами, мало всього кількадесят хат, сплетених наскоро з галуззя,Є розкинене в долоніі в лісових горбках. Над потоком клекотіло кілька млинів, а в середині стояла нужденна корчма».

На час скасування панщини в Плугові 87 дворів мали від 14 до 16 моргів землі. Крім цього, 42 господарства (загородники) мали в своєму користуванні від 570 санжів до 4 моргів землі. Загородники – бідні селяни, які не мали власного поля. Вони відробляли панщину 1728 піших днів з серпом на рік. Загородники давали панові 445 мотків волокна, 960 штук яєць, 260 курей. Інші 87 господарств, які мали тяглову силу, відробляли 5400 днів. Більш заможніші селяни працювали менше і замість панщини часто платили викуп, який становив 28 тис. франків протягом 20 років.

В 60-х роках 19 ст. село було поділене на дві частини: до колії – Закути, а друга – Плугівщина. Частина землі з боку Зарваниці має назву Мочари. Присілок Плугівник лежить на правому боці потоку Золочівки, а близько нього – фільварок Олександрівка. На північному – сході група домів має назву Каньова.

Під час окупації Галичини Австрією біля Плугова були засновані німецькі колонії Броніславівка і Казьмірівка. У Броніславівні існувала з 1867 року німецька етатова школа.

На Гончаровій горі є сліди передісторичного цвинтарища. Про це свідчать знахідки попільниць і кремінного знаряддя. У лісі, званому, Липник були залишки древніх могил. Кремінне знаряддя, що виорювалося на полях Плугова, доводить існування на тих місцях давніх поселень.

В 1848 – 1850 роках в Плугові були поміщики Незабитковський, Щелецький і пан Сушкевич.

Перша згадка про навчання дітей відноситься до 1856 року. В 1856 р. була громадська школа; вчителем був Едвард Орлецький.

В 1862 р. в селі Плугові була початкова школа, вчителем якої був Ференц Данило. В селі навчалося 27 дітей, а в 1866 р. до школи повинні ходити 76 дітей, а ходило лише 20. Освіта в селі занходилась на дуже низькому рівні.

В Плугові у 1884 році було 234 будинки, 1178 мешканців.

Село славилося двома церквами. Обидві досі старі, десь початок – середина 17 ст. Одна стоїть у мальовничій долині біля білокам’янистої Гаварової гори, а друга була на Зеленій горі.

Церква положення ризи Пресвятої Богородиці стояла на горбі, між могилами, де спочивали козаки, що під проводом гетьмана Б. Хмельницького билися з поляками під Золочевом, надгробні хрести яких, на жаль, не збереглися. В цій церкві відправлялися Богослужби кілька разів на рік. Прибирали там переважно перд святами.

В 1675 р. церква на Зеленій горі була спалена, частина селян, що були на молебні татари забрали в Ясир. Була серед них і красива дівчина з роду Зелених. В неволі вона вийшла заміж за знатного татарина, але повернулася до села і перелаяв грошей на відбудову церкви. В 1677 році жителі села закупили нову дерев’яну церкву в поморянах і постевили ї на місце спаленої.

В 1911 році її покрили бляхою.

Цю церкву, у 1944 р. , замінували німці тому, що там була перехідна лінія між другою і третьою смугою оборони німців. В яру поряд з церквою був їх бункер і штаб. І щоб більшовики не обстрілювали, не бомбардували німців, вони підірвали церкву і дзвіницю. Це сталося після обіду, в суботу 1944р.

Від підірваної церкви дивом уцілів уламок запрестольної ікони, на якому зображені обличчя Христа та Богородиці. На її місці тепер височить дерев’яний хрест, як знак святого місця. Сьогодні недалеко від знищеної німцями церкви зведено нову – муровану.

Церква святої Параскевії розташована на високому горбі, стоїть на дубових підвалинах, зведена зі смерекових брусків, з трьома верхами випровадженими вісімкою, крита гонтами. Збудована у 1645 році. Церква зведена на місці попередньої дерев’яної церкви, вкритої соломою, а та, у свою чергу, поставлена на місці язичницького святилища. Висота церкви 12,8 м. Гонтове покриття церкви замінено на бляху.

Стіни церкви вкриті розписами 19 ст. Чотириярусний іконостас 1740 р. з горизонтальним укладом ярусів, доброї роботи, оздоблений майстерною різьбою ренесансового типу з рисами барокко. Зображення на іконах традиційні. Царські врата – ажурно різьблені, оздоблені гучною акантовою галузкою з гронами винограду та квітами.

Обидві церкви були споруджені подільськими народними умільцями з дерев’яних колод без жодного цвяха і криті гонтами у формі хреста з банею посередині. Форми зрубів та обриси бань свідчили про їх високу майстерність. В 1869 р. розпочалося будівництво найбільшого та найяскравішого моста через Золочівку. Він складався з двох металевих ферм загальною довжиною 100 метрів. Ферми закріплені на трьох опорах з твердої пород тесаного каміння, яке з’єднували міцним розчином. Металеві конструкції виготовляли на заводах Арциксенція Альбрехта і місті Цешині в Шльонську. Металеві ферми великих розмірів з’єднували по детально на місці будівництва. Окремі елементи мосту з’єднували шляхом ковальської клепки.

На початку грудня 1870 року закінчилися будівельні роботи. В 1871 р. почалося будівництво заставленої дороги через село Плугів. Багато селян взяло участь у роботах по будівництву залізничної дороги. Всі роботи виконувалися вручну та кіньми. В 1914 році залізничний міст було заміновано і знищено. В 1917 р. збудовано дерев’яний міст, набагато менший, але у 1918 р. його спалено.

В 1922 р. розпочалося будівництво теперішнього моста. Будували його поляки. Камінь завозили з Тернопільщини. Під великим мостом є менший, такої самої форми, попід який протікає річка. Їх будівництво було завершено в 1926р. мостів подібної конструкції у нашому селі нараховується п’ять. Коли будували міст, щоб не знищити джерела, його обмурували через те, що вважали його воду цілющою. Джерельна вода привертає увагу не тільки жителів села, але і подорожуючих.

Кiлькiсть переглядiв: 531

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.